Ухвалений ВР пакет законів «про декомунізацію» так збурив
московський істеблішмент, що на якийсь час хлопці геть втратили дар
логічного мислення. Сама тільки заява головного тамтешнього дипломата
Лаврова чого варта: «Зрозуміло, ми привернули увагу до нинішньої
ситуації в Україні та до законів, які приймає Верховна Рада:
декомунізація, героїзація нацистів».
Очевидно, що при здоровому глузді й такій-сякій пам'яті людина
не може у засудженні нацистського режиму побачити героїзацію його
носіїв.
ДОШКА ПІД ОБИДВІ ВАШІ ОСЕЛІ
Але, звичайно, Сергія Вікторовича, всього через пару днів, запхнув за
пояс його прямий начальник. Спілкуючись з підвідомчим народом, той
начальник так відповів на традиційне питання щодо «переписування
історії»:
«Звичайно, неможливо ставити на одну дошку нацизм і сталінізм, бо
нацисти прямо, відкрито, публічно оголосили одну з цілей своєї політики –
знищення цілих етносів: євреїв, циган, слов'ян. При всій потворності
сталінського режиму, при всіх репресіях, навіть при всіх засланнях цілих
народів, все-таки мети знищення народів ніколи сталінський режим перед
собою не ставив, і спроба поставити на одну дошку одних та інших
абсолютно не має під собою ніякого підгрунтя».
Кремлівським мешканцям взагалі, а Володимиру Володимировичу особливо,
брехати – все одно що з гірки котитися, але тут він, швидше за все,
мимоволі повторює загальну мантру, вбиту в совкові голови червоною
пропагандою. Але ж і ті, хто «ставить» обидва режими «на одну дошку»,
обов'язково обумовлюють їх відмінність: нацисти, мовляв, виходили з
національної (расової) ненависті, а більшовики – з класової. Це, однак,
аберація.
На ділі комуністи не тільки декларували «знищення цілих етносів» – вони
вписували цю свою мету в свої програмні документи. На відміну від
нацистів, до речі. Просто, ми відучені бачити у текстах те, що в них
написано абсолютно недвозначно.