Російський проєкт «Бессарабія»

 

Російський проєкт «Бессарабія» - має за мету дестабілізувати Буджак та підірвати територіальну цілісність України, розпалити національну ворожнечу, викреслити українську складову історії цього краю.

Російський гібридний проєкт «Бессарабія» (або так звана «Народна рада Бессарабії»), що активно просувався спецслужбами РФ у 2014–2015 роках, мав на меті дестабілізацію українського Буджака, підрив територіальної цілісності України та створення передумов для проголошення чергової маріонеткової «республіки».

Кремль досі намагається використати складний етнічний склад регіону, штучно розпалюючи міжнаціональну ворожнечу та поширюючи пропагандистські міфи для витіснення українського історичного контексту.

Ключові цілі та методи російського проєкту "Бессарабія"

Штучний сепаратизм: Головним завданням було створення ілюзії «національно-визвольного руху» серед численних етнічних громад регіону (болгар, гагаузів, молдован, росіян) та відокремлення південних районів Одеської області від України.

Маніпуляція історією: Російська пропаганда досі намагається повністю викреслити українську складову з минулого Буджака, представляючи регіон виключно як «ісконно руssкую» або суто автономну територію, що історично не пов'язана з Києвом.

Інформаційна війна та диверсії: Спроба заснування «Народної ради Бессарабії» у квітні 2015 року супроводжувалася потужними медіа-впливами, фінансуванням проросійських активістів і підготовкою силового сценарію (включаючи підриви мостів через Дністровський лиман та Дунай для ізоляції регіону).

Завдяки вчасним діям Служби безпеки України та патріотичних місцевих мешканців цей сепаратистський заколот було ліквідовано. Втім Кремль не припиняє спроб створити новий фронт на півдні Одещини, з метою дестабілізувати Буджак та підірвати територіальну цілісність України, розпалити національну ворожнечу, викреслити українську складову історії цього краю.

Імперська назва як інструмент маніпуляції

Важливо розуміти, що російський проєкт «Бессарабія» працював не лише з політикою, а й з історичною пам’яттю. Використання назви «Бессарабія» замість історичної назви Буджак дозволяло створювати в інформаційному просторі образ нібито окремого «історичного регіону» з власними політичними претензіями та правом на особливий статус.

Ця підміна понять має глибоке імперське коріння: Російська імперія почала офіційно використовувати назву «Бессарабська область» після захоплення у 1812 році частини земель Молдавського князівства, а вже згодом ця назва стала інструментом імперської картографії та історичної політики. Тому сьогодні важливо не дозволяти російській пропаганді перетворювати нав’язану імперією назву на аргумент для заперечення української історії Буджака.

Росія намагається захоплювати території не лише танками — вона спочатку намагається захопити їхню історію, назви та пам’ять. Саме тому боротьба за історичну правду про Буджак — це також боротьба за його українське майбутнє.

Читайте також:  "Бесарабська народна республіка" почала війну проти України і відкрила фронт

Бессарабія - етикетка "РуSSкого міра"!

Бессарабія - етикетка "РуSSкого міра"! 

Назви «Бессарабія» в офіційному обігу ніколи не існувало в СРСР і в Україні, тому що:
а) вона була під негласною забороною як імперська, такою що вживалась в пакті Молотова-Ріббентропа і неприйнятною для Молдавії,
б) після 1917 вона нічого не означала – ні як адміністративна одиниця ні як географічна зона (Буджак-Молдова-Хотинщина).

Вона з’явилась в обігу на Одещині нещодавно – на початку 00-х 21 століття, як імперський бренд, коли фашистська росія посилено просувала “руssкій міръ” у вигляді “романтичних-ностальгичних” імперських назв для кафе і ресторанів “Царская охота”, “Княжий двор”, «Боярский терем», “Пушкин”, “Тургенев”, «Императорський двор», «Графский сад», «Дворянский ужин», «Монаршья трапеза», «Купеческий клуб» та інший хруст французской булки.

 

☝ Такі назви в Україні використовувалися для створення атмосфери розкоші та історичної значущості Російської імперії.

З цього ж списку й імперська етикетка «Бессарабія», якою почали називати все що можна, ностальгуючи за імперією і заманюючи цим рашистським брендом ніби це якась “країна мрій”.

❗ Після невдалої спроби створити в 2015 році “Бессарабську народну республіку”, тепер це лише сепаратистський пропагандистський імперський руSSкомірський термін.

Але й досі назву «Бессарабія» використовують як інструмент маніпуляції історичною пам’яттю з метою протиставлення півдня Одещини Україні. Для цього сепаратисти навіть вигадали термін «Південна Бессарабія».

Втім є нюанс.

«Бессарабія» - це ІМПЕРСЬКА НАЗВА яка була закріплена у назві Бессарабської області, згодом Бессарабської губернії (до 1917 року).

А відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» назви територіальних утворень, адміністративно-територіальних одиниць, що створювалися під час реалізації російської імперської політики на окупованих, анексованих чи в інший спосіб зайнятих Російським царством (Московським царством), Російською імперією,
- вважаються пропагандою російської імперської політики. 

❗ Російська імперська політика визнається злочинною та засуджується. 

Читайте також:  На півдні Одещини реалізують сепаратистський проєкт «Бессарабська народна республіка» 

Чому була придумана історія Голокосту

Джон Уер

Чому була придумана історія Голокосту

Оригінал: John Wear. Why the Holocaust Story Was Invented

Резюме

Геноцид європейського єврейства національно-соціалістичною Німеччиною багато хто вважає найкраще задокументованою подією в історії людства. Було написано десятки тисяч книг, журналів та газетних статей та проведено численні кримінальні процеси для документального підтвердження масового знищення європейського єврейства. Злочини Німеччини проти євреїв вважаються настільки унікальним злом, що термін «Голокост» був винайдений для опису передбачуваного геноциду європейського єврейства. Мене запитували: «Чому була придумана історія Голокосту? Кому вигідна ця фальсифікація історії?» Ця стаття відповість на ці запитання.

Виправдання війни з Німеччиною

Друга світова війна була найкривавішою та найруйнівнішою війною в історії людства. Багато людей запитували, чи були необхідні всі смерті і руйнування, спричинені цією війною.

Так званий Голокост був використаний союзниками для демонізації Німеччини та доказів того, що їхні військові зусилля були необхідні для перемоги над такою злою нацією.

Зі звільненням Ордруфа, Бухенвальда і Дахау американською армією та звільненням Берген-Бельзена британськими військами, великі групи західних спостерігачів вперше зіткнулися з жахами німецьких таборів. Жахливі сцени великих скупчень трупів, і змучених і хворих ув'язнених, що вижили, були сфотографовані для потомства військами зв'язку армії США. До Німеччини прилетіли відомі журналісти та політики, щоб особисто побачити жахливі докази у таборах. Жахливі сцени у німецьких таборах були використані союзниками для виправдання своєї участі у війні. [1]

Єврейський історик Роберт Ян ван Пелт пише: [2]

Для союзників відкриття таборів стало остаточним виправданням їхніх військових зусиль. У 1940 році Черчілль проголосив, що перемога нацистів принесе «нові Темні віки, зроблені ще більш зловісними за допомогою збоченої науки». Визволення таборів довело, що Черчілль не перебільшував небезпеки. І хоча Освенцім був звільнений росіянами, англійці та американці почули багато історій про цей табір.

Погостье. Глава из из книги Николая Никулина "Воспоминание о войне"

Тот, кто забывает свою историю, обречен на ее повторение
Древний философ

На юго-восток от Мги, среди лесов и болот затерялся маленький полустанок Погостье. Несколько домиков на берегу черной от торфа речки, кустарники, заросли берез, ольхи и бесконечные болота. Пассажиры идущих мимо поездов даже и не думают поглядеть в окно, проезжая через это забытое Богом место. Не знали о нем до войны, не знают и сейчас. А между тем здесь происходила одна из кровопролитнейших битв Ленинградского фронта. В военном дневнике начальника штаба сухопутных войск Германии это место постоянно упоминается в период с декабря 1941 по май 1942 года, да и позже, до января 1944. Упоминается как горячая точка, где сложилась опасная военная ситуация. Дело в том, что полустанок Погостье был исходным пунктом при попытке снять блокаду Ленинграда. Здесь начиналась так называемая Любаньская операция. Наши войска (54-я армия) должны были прорвать фронт, продвинуться до станции Любань на железной дороге Ленинград — Москва и соединиться там со 2-й ударной армией, наступавшей от Мясного Бора на Волхове. Таким образом, немецкая группировка под Ленинградом расчленялась и уничтожалась с последующим снятием блокады. Известно, что из этого замысла получилось. 2-я ударная армия попала в окружение и была сама частично уничтожена, частично пленена вместе с ее командующим, генералом Власовым, а 54-я, после трехмесячных жесточайших боев, залив кровью Погостье и его окрестности, прорвалась километров на двадцать вперед. Ее полки немного не дошли до Любани, но в очередной раз потеряв почти весь свой состав, надолго застряли в диких лесах и болотах.

Теперь эта операция, как «не имевшая успеха», забыта. И даже генерал Федюнинский, командовавший в то время 54-й армией, стыдливо умалчивает о ней в своих мемуарах, упомянув, правда, что это было «самое трудное, самое тяжелое время» в его военной карьере.

Мы приехали под Погостье в начале января 1942 года, ранним утром. Снежный покров расстилался на болотах. Чахлые деревья поднимались из сугробов. У дороги тут и там виднелись свежие могилы — холмики с деревянным столбиком у изголовья. В серых сумерках клубился морозный туман. Температура была около тридцати градусов ниже нуля. Недалеко грохотало и ухало, мимо нас пролетали шальные пули. Кругом виднелось множество машин, каких-то ящиков и разное снаряжение, кое-как замаскированное ветвями. Разрозненные группы солдат и отдельные согбенные фигуры медленно ползли в разных направлениях.

Новий погляд на «штурм фортеці Ізмаїл»

 В статі "Новий погляд на «штурм фортеці Ізмаїл»" надається вкрай цікава і переконливий погляд на так званий «штурм Суворовим фортеці Ізмаїл»

Виявляється батько "генераліссимуса" А. В. Суворова був хрещеником Петра Першого - і бездаря Сашка Суворова, витягували на поверхню, буквально за вуха, спотворюючи ІСТОРІЮ, в тому числі і щодо штурму Ізмаїла.

У 1789 році (за рік до штурму Ізмаїла) найвищим наказом Суворов отримав графську гідність під назвою Римницький, а в 1799 році (через 9 років після штурму) — титул князя Італійського графа Суворова-Римницького. Однак за Ізмаїл Суворов не отримав жодних титулів, хоча штурм Ізмаїла російські історики намагаються подати як найзначнішу перемогу Суворова.

Ось що писав про взяття Ізмаїла прославитель та літописець військових кампаній Суворова, офіцер Генерального Штабу Микола Орлов:

«Історичний фактчекінг» поглядів Путіна: історики називають факти, якими маніпулює президент Росії

24 лютого на світанку Росія напала на Україну по всій довжині спільного кордону, від Луганська до Чернігова, а також із території Білорусі й окупованого Криму. Президент Росії Володимир Путін назвав це спецоперацією на Донбасі після звернення про військову допомогу з боку угруповань «ДНР»/«ЛНР», які він перед тим «визнав». «Ми прагнутимемо демілітаризації та денацифікації України», – наголосив він.

Виходячи зі змісту його останніх звернень, зокрема, щодо визнання угруповань «ЛДНР», йдеться про відновлення «історичної Росії» чи то Радянського Союзу. «Історик»-Путін фактично позбавив Україну права на існування як держави. Виводячи історичні коріння Російської Федерації із давнього Києва, він починає історію України від Леніна. Путін проголошує росіян та українців одним народом.

То ж як виглядає світогляд «історика»-Путіна, і яка історична логіка обґрунтовує такі рішення Путіна-політика? Чи останні його звернення «історичні» лише через наслідки рішень, котрі вони несуть, чи у них закладена історична правда? Радіо Свобода виокремило декілька цитат із двох останніх звернень російського президента щодо різних періодів історії двох держав та попросило українських істориків їх прокоментувати.

«Русь» і «Московія»

Володимир Путін: «Здавна жителі південно-західних історичних давньоруських земель називали себе руськими і православними. Так було і до 17-го століття, коли частина цих територій з’єдналася із Російською державою (Московським царством – ред.), і опісля».

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук та співробітник Інституту історії НАН України: Теза про південно-західні території є імперською тезою, метою якої є приниження державотворчих процесів, що відбувались на українських землях. Центром середньовічної держави Русі був Київ. Сакральне місто, яке ніколи не було чиєюсь околицею.

Населення ж нашої країни ніколи не називало себе прикметником «русский»

Олександр Алфьоров

Термін «давньоруські землі» – конструкт радянської доби, коли намагались не згадувати Київ та «розчинити» його роль. У такий маніпулятивний спосіб намагались підвищити статус Москви, пояснюючи, що Київ колись разом із Новгородом та Володимиром на Клязьмі був однією зі столиць аморфного формування «Давньої Русі».

Кочубіїв - Одеса. Справжня історія — яким було місто, поки його не перейменували на Одесу?

Кочубіїв-Одеса — справжня історія, символіка, спадок 

• Яким було місто, поки його не перейменували на Одесу? 
• Що Вам відомо про історію Одещини доімперських часів? 
• Яким був одеський Пересип у XV столітті? 
• Чи справді Одесі 226 років?

Кочубіїв

Перша згадка про Кочубіїв — це 1415 рік. Тоді Ян Длугош написав, що в цьому році польський король, перебуваючи в Снятині, зустрів послів від Константинопольського патріарха і Візантійського імператора, які поскаржилися на турків (які час від часу брали Константинополь), і король запропонував їм щедру допомогу зерном взяти у своєму королівському порті Кочубіїв.

Кажуть, що то було якесь село — але не було тоді в селах портів. Тим паче портів, які займалися важким товаром. Кочубіїв — це назва не села, а назва міста. Київ, Кочубіїв…

Пізніше українські чумаки спочатку до Кочубієва їздили, а потім вже до Криму. Ясно, що під кінець століття Османська імперія ці землі завоювала. Деталі ми, звісно, не знаємо.

"Полная катастрофа". Историк Зубов комментирует речь Путина с призывом продолжать деяния Петра по расширению империи

Владимир Путин снова заговорил об истории России и высказал не самую традиционную ее трактовку. Во время посещения выставки в честь 350-летия российского императора президент РФ упомянул об эпохе Петра I. По словам Путина, смысл 21-летней Северной войны против Швеции состоял в возвращении исконно русских территорий.

"Возвращал их, укреплял. Вот что делал. Но, судя по всему, нам на нашу долю тоже выпало возвращать и укреплять", – заявил Путин, видимо намекая на развязанную им войну против Украины и желание Кремля присоединить оккупированные территории. Речь Владимира Путина Настоящему Времени прокомментировал историк Андрей Зубов.

Шталюппененська трагедія – як совєти розстріляли у таборі 10 тисяч полонених дівчат

У 1996 році у невеличкому парку в Луцьку встановлено пам’ятник як спомин про Шталлупьоненську трагедію. 10 тисяч дівчат, які верталися з Німеччини додому, загинули на чужині від рук енкаведистів у квітні 1945 року повідомляє Вісник+К .

Це були українки, полячки, білоруски - так звані остарбайтери. На початку війни фашисти примусово вивезли їх у Німеччину, де вони працювали на заводах, фабриках, у господарів-бауерів. Коли війна завершувалася, дівчат звільнили радянські війська. Вони мали повернутися додому, натомість на чужині знайшли смерть від своїх же «визволителів». Про цей дикий злочин розповів  волинський письменник Олексій Добко у своїй історичній повісті «Три тополі». У книзі подається розповідь сержанта військ НКВС Петра Колоса. Його серце ятрили страшні спомини, і через три місяці після перемоги він, не витримуючи душевних мук, розповів у госпіталі шокуючу правду.

Rzeczpospolita: «Польше больше нужна Украина, нежели Украине — Польша»

Варшаве не стоит шантажировать Киев, требуя прощения за бандеровскую идеологию, поскольку с момента обретения Украиной независимости эта страна защищает поляков от российской агрессии. Польским властям нужно самим просить прощения у украинцев — ведь благодаря их борьбе Россия больше не в силах непосредственно угрожать Польше.

Об этом пишет польский публицист Казимеж Вуйчицкий в статье для Rzeczpospolita.

«Польше больше нужна Украина, нежели Украине — Польша», — подчеркивает Вуйчицкий. «Тот факт, что в Варшаве не замечают, насколько важной и большой страной является Украина, — что это вовсе не окраина и никакие не младшие братья из давней Речи Посполитой или казаки из книги «Огнём и мечом», — не только является недоразумением в настоящей международной ситуации, но и может привести к поражениям и провинциализации польской политики. Поэтому примирение с Украиной в наших государственных интересах», — объясняет он.

Слова «мы прощаем и просим прощения» выражают не только глубокую религиозную правду, очевидную в христианской культуре, но и важное психологическое правило и ценную политическую подсказку. Пренебрегая ими, в конце концов теряешь, а не выигрываешь. Если требовать от других признания вины, при этом не вспоминая о собственной, то как правило достигается эффект, противоположный ожидаемому, продолжает польский публицист.

Чем Магдебургское право в Украине угрожало Российской империи

Украинцы – это ополяченные русские, малороссы, оболваненные западным миром. Украинский народ ни на что не способен, и без властной руки Кремля просто пропадет. Если это так и есть, то почему украинские города одними из первых в Европе получили Магдебургское право, которого в России никогда не было.

Сегодня в Украине ни одно муниципальное торжество не начинается без упоминания о Магдебургском праве. Но его давно уже нету. И тем не менее, практически в каждом городском уставе с легкостью можно найти отсылки к нему.

Магдебургское право – это свод средневековых законов, который давал городу право на самоуправление и определенную независимость от центральной власти. Распространенно было в Европе и на территории современной Украины. Для жителей украинских городов Магдебургское право стало логичным продолжением Народного Вече, широко используемое по всей Киевской Руси.

В период с 14-ого по 19-ый век Магдебургское право получили 79 украинских городов. Первым городом в 1324 году стал Владимир-Волынский. За ним в 1356 году право на городское самоуправление получил Львов. Однако, столица Западной Руси, город Вильно это право получило лишь в 1387 году.

В городах, которые сегодня находятся на территории современной Украины, Магдебургское право просуществует до 1831 года. Именно тогда император Российской империи Николай Первый запретит его.

Так что же такого опасного было в Магдебургском праве для Московского царя и всех последующих российских правителей? И почему это право не приемлют россияне?

Для современных россиян этот термин достаточно загадочный. Поскольку Магдебургского права, которое успешно действовало на территории всей Киевской, а потом и Западной Руси, в Московии никогда не было.

Как известно, истоки демократии Киевской Руси лежали в Вечевом, а фактически в парламентском строе. Князь избирался на общем собрании, и горожане имели право его переизбрать.

История как пропаганда

9 мая в этом году – это определенный рубеж для украинской государственности.

Во-первых, Украина самоопределилась в отношении истории, имею в виду восприятие Второй мировой войны не только в советском контексте, то есть как Великая Отечественная война (1941-1945), а, прежде всего, в европейском контексте (1939-1945).

Во-вторых, впервые на политическом уровне произошло примирение с историческим прошлым. Есть 8 и 9 мая, а ветераны Красной армии и УПА уравнены в правах как воюющие стороны. Общий посыл следующий: все украинские ветераны, независимо от армий, боролись за Украину.

В-третьих, уже современная война, начавшаяся в 2013 году, отодвинула на второй план все конфликты из 90-х на второй план, и, собственно, принятие Верховной Радой закона о декомунизации и денацификации стало возможным, прежде всего, из-за того, что субъектов, которые бы представляли эти позиции, в украинской политике сегодня нет. КПУ долго спекулировала на левом поле, не будучи таковой, поэтому вполне естественно, что она не попала в парламент на выборах в 2014 году, а повестка дня партии "Свобода", тоже не прошедшей на выборах, – показала, что национализм в таком варианте не отображает реальных настроений в стране. Из-за внешней агрессии этнический национализм постепенно сменился надэтническим национализмом, даже больше – гражданским патриотизмом.

Такие радикальные шаги Украины стали возможны из-за пересмотра итогов Второй мировой войны самой же Россией. 9 мая для России – это государствообразующий праздник. В том смысле, что ниша победителя во Второй мировой войне давала Советскому Союзу, а затем и России как правопреемнице СССР, ряд преимуществ ресурсного характера, – членство в Совете безопасности ООН (в качестве одного из пяти постоянных членов), создание ядерного оружия, все то, что сегодня активно использует власть РФ. На уровне российских граждан и какой-то части граждан других постсоветских государств День победы – один из наиболее мобилизующих символов на массовом уровне, который в условиях отсутствия базовой идеологии ("суверенная демократия" уже в прошлом) сегодня Кремль активно использует для оправдания своих действий. Но ирония истории заключается в том, что Кремль, обвиняя весь мир в попытках пересмотреть итоги Второй мировой войны сам, по своей инициативе, запустил этот процесс пересмотра. В этом смысле объектом Комиссии при президенте РФ по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России должен стать сам Кремль.